СТУС ВАСИЛЬ. Табори і карцери поета і борця з режимом Василя Стуса

Василь Стус народився шостого січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області. 1941-го родина перебралася в місто Сталіно (Донецьк). Перші уроки поезії Василько отримав від матері Їлини Яківни, яка співала йому українські народні пісні. В шість років пішов до школи. В шістнадцять вступив на історико-філологічний факультет Сталінського педагогічного інституту.

У 1959-му Василь три місяці викладав українську мову та літературу в Таужнянській школі Кіровоградської області. Потім два роки відслужив у війську на Уралі. Після армії Василь Стус працював літературним редактором газети «Социалистический Донбасс». 1963-го вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР (курс «теорія літератури»). Тоді Стус захоплювався Пастернаком, Гете, Толстим, Хемінгуеєм, Стефаником, Прустом, Камю, Фолкнером… Себе Василь поетом не вважав: „Маю себе за людину, що пише вірші. Деякі з них — як на мене — путящі». У 1965-му  Василь Стус одружився, і через рік у нього народився син Дмитро.

Четвертого вересня 1965-го на прем’єрному перегляді фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві Стус взяв участь в акції протесту проти арештів шістдесятників. За це 20 вересня був виключений з аспірантури, а потім звільнений з Державного історичного архіву. Довелося працювати різноробочим на будівництві, кочегаром, і навіть інженером технічної інформації в проектно-конструкторському бюро. Разом з тим, це були роки інтенсивної творчої праці: поезія, переклади, критика, спроби писати прозу.

У 1965-му Василь Стус спробував видати свою першу книжку «Круговерть». Але видавців не задовольняли ідейно-художні критерії автора, його громадянська позиція. Наступна збірка, «Зимові дерева», також осіла у видавництві, хоча й мала позитивні редакційні рецензії поета Івана Драча і критика Євгена Адельгейма. У 1970 році книга вийшла в Бельгії, після чого Стус остаточно став вигнанцем системи. Василь  активно протестував проти реставрації культу особи, проти політики денаціоналізації, обмежень свободи слова. Відомі його відкриті листи до Президії Спілки письменників на захист В’ячеслава Чорновола, а також до інших радянських органів влади. Зокрема, ЦК КПУ, КДБ,  Верховну Раду України  він пристрасно переконував у згубності політики обмеження свободи слова і кричущих порушень прав дюдини.

У 1971-му українські дисиденти вперше вирішили створити легальну правозахисну організацію на зразок «Ініціативної групи» в Москві. Василь Стус вступив до Комітету захисту заарештованої в Одесі Н. Строкатої — Караванської. 12 січня 72-го поета заарештували і звинуватили у проведенні антирадянської агітації й пропаганди. Йому інкримінували 14 віршів та 10 правозахисних літературознавчих статей. Серед них есе про творчість П.Тичини «Феномен доби». 7 вересня 72 року Київський обласний суд засудив Василя Стуса до 5 років таборів суворого режиму і 3 років заслання. «Судові процеси 1972-73 рр. в Україні — це суди над людською думкою, над самим процесом мислення, суди над гуманізмом, над проявами синівської любові до свого народу» — писав Стус у своєму публіцистичному листі «Я обвинувачую».

З-го лютого 1973 року Василь Стус потрапляє у табір ЖХ-385/3 (сел. Барашево Теньгушовського району Мордовії). Восени 1975-го Стус ледве не загинув унаслідок прориву виразки шлунка. Перед госпіталізацією його привезли до Києва для «профілактики». А 10 грудня в клініці ім. Гааза в Ленінграді його прооперували.

В січні 76-го Стус прибув етапом у табір ЖХ-385/17-а (с. Озерне в Мордовії). Ось як його описав співкамерник Михайло Хейфец: «З першого погляду Василь вразив мене своєю виснаженістю. Обличчя різке, ніби ножем з дерева різьблене, щоки ніби стесані гемблем до підборіддя, наголо обстрижений череп посилює гостроту рис… Він був гордий і гонористий, як китайський імператор… Говорив з начальством і ментівнею тоном переможця й прокурора на майбутньому Нюрнберзькому процесі. А „краснопогонники“ були для нього злочинцями, про дії яких він збирає відомості, щоб потім передати судові правдиву, хоч і небезсторонню інформацію». Співкамерники не переставали дивуватися з його колосальної ерудиції в світовій літературі,  історії, філософії. Поет багато писав. Спочатку вірші пересилав дружині в листах. Згодом це стало неможливим. За „важкий характер” Василя часто карали карцером. За весь час ув’язнення Стус мав лише одне побачення.

5 березня 77-го  поет етапом прибув на заслання в село Матросова Тенькінського району Магаданської області. Працював у золотодобувній штольні. 20 липня того ж року  Стус поламав ноги, після чого потрапив на 2 місяці до лікарні.  Стусу були створені нестерпні умови. Найняти кімнату не дозволяли — мусив жити в робітничому гуртожитку з колишніми кримінальниками. Завдяки голодуванню домігся 10-денної відпустки, щоб поїхати в Донецьк попрощатися з помираючим батьком. Того ж року поет був прийнятий до ПЕН-клубу.

У серпні 1979-го Василь Семенович повернувся до Києва. Працював формувальником у ливарному цеху, а згодом на конвейєрі взуттєвого об’єднання «Спорт». Виступав на захист репресованих членів Української Гельсінкської Групи, а в момент  практичного знищення організації вступив до її лав: „Коли життя забране — крихт не потребую… Психологічно я розумів, що тюремна брама вже відкрилася для мене, що днями вона зачиниться за мною — і зачиниться надовго. Але що я мав робити? За кордон українців не випускають, та й не дуже кортіло — за той кордон: бо хто ж тут, на Великій Україні, стане горлом обурення і протесту? Це вже доля, а долі не обирають… Але голови гнути я не збирався, бодай що б там не було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину“.

14 травня 80 року Стуса знову заарештували. Від адвоката відмовлявся, однак на суді його захисником призначили Віктора Медведчука — того самого, який згодом став главою секретаріата президента Кучми. Тоді, говорять, Медведчук не захищав Стуса, а навпаки, робив так, ніби він був прокурором… Засудили Стуса на 10 років таборів особливо суворого режиму і 5 років заслання. Поета визнали особливо небезпечним рецидивістом. Не допоміг лист академіка Андрія Сахарова на захист Стуса до учасників Мадридської наради з перевірки виконання Гельсінкської угоди.

Термін відбував у селі Кучино Чусовського району Пермської області. Умови утримання тут були дуже тяжкими: постійні утиски адміністрації, позбавлення побачень, хвороби. На початку 1983-го голодував 18 діб, за що на рік був запроторений в одиночку. Там Стус багато писав і перекладав. Але всі твори негайно конфіскувалися. Доля цих текстів досі невідома. Попри це в 1983-му Стусу вдалося передати на волю текст під назвою „З таборового зошита“. Після його опублікування на Заході, особливо після висунення Генріхом Бьоллем Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії, тиск на поета різко посилився.

28 серпня 85 року за вигаданим приводом Стус черговий раз був кинутий до карцеру, де оголосив голодівку протесту «до кінця». Загинув уночі з 3 на 4 вересня 1985 року, за рік до початку перебудови.

Віктор БЕРЕЖНИЙ

 
 
НовостиМира
recreativ
загрузка...

Комментарии закрыты.

Video >>

В Apple создали робота для утилизации iPhone (видео)

30.03.2016 - 12:59
Процесс полной разборки iPhone занимает 11 секунд На сегодняшний день в мире существует около одного миллиарда устройств компании Apple, и с этим приходит «большая ответственность», по словам генерального директора компании ...

Мировой рекорд скорости для тракторов

14.09.2015
Финский гонщик установил мировой рекорд ...

Определили 5 самых адских мест на планете (видео)

16.12.2015
Многие из нас любят смотреть ...