Вчені назвали найрозумнішу людину в історії
Вчені назвали сера Ісаака Ньютона найрозумнішою людиною у світі. Про це пише Big Think.
«По-справжньому розумна людина володіє величезним обсягом інформації з різних тем. Творчість також відіграє важливу роль; творчі мислителі можуть бачити можливості там, де інші бачать глухий кут. IQ Ісаака Ньютона залишається загадкою, оскільки в 17 столітті не існувало тестів на визначення інтелекту. Але можна з упевненістю сказати, що заповнення овалів у тестах з декількома варіантами відповідей було не в його стилі. Він, найімовірніше, закінчив би його за кілька хвилин, а потім витратив би лишній час на вдосконалення запитань», — йдеться в повідомленні.
За даними дослідників, Ньютона вирізняє не лише його інтелект, а й глибокі знання та творчі здібності.
Сер був справжнім ерудитом, опанував фізику, математику і теологію. Також він відомий своєю відданістю релігії та алхімією.
«Що справді вирізняє Ньютона з-поміж інших, так це його неперевершений творчий потенціал. Він винайшов важливі інструменти та пристрої, які зробили революцію в науці. Для вивчення прискорення він створив похідну — фундаментальне поняття в математиці. Він також розробив інтегрування, ще один важливий інструмент обчислень, щоб знаходити площу криволінійних поверхонь. Ці інновації не існували до того, як Ньютон втілив їх у життя», — кажуть експерти.
Вони назвали Ньютона квінтесенцією ерудита і творчого генія та прикладом ідеалу розумної людини.
«Його внесок у науку, математику, теологію та інші галузі залишається безпрецедентним. Однак, його надзвичайний інтелект був здобутий великою ціною особистих труднощів, що підкреслює, що геній часто приходить з власним набором викликів», — резюмували вчені.
Життя генія
Англійський математик, фізик, алхімік, богослов та історик Ісаак Ньютон народився 25 грудня 1642 року (або 4 січня 1643-го за новим стилем) у містечку Вулсторп у Лінкольнширі в родині фермера, який помер незадовго до його народження. Хлопчик з’явився на світ недоношеним і хирлявим, тож рідня сумнівалася в тому, що він виживе. Коли дитині виповнилося три роки, її мати вийшла заміж за священика і поїхала, залишивши сина під опікою бабусі. Ісаак ріс болючим і нетовариським, схильним до мрійливості. Його приваблювали поезія та живопис. Вдалині від однолітків він майстрував паперових зміїв, вітряк, водяний годинник, педальний візок і т.д. У 12 років Ньютон потрапив до сільської школи. Навчався він погано, був слабким, так що одного разу однокласники побили його до втрати свідомості. Після цього, бажаючи хоч якось помститися кривдникам, він став найкращим учнем у класі.
Крім шкільних дисциплін Ньютон цікавився явищами природи, технікою та математикою. Побачивши очевидні таланти Ісаака, родичі вирішили відправити його вчитися далі. Після серйозної підготовки в 1660 Ньютон вступив до Кембриджу як незаможного студента, який зобов’язаний був прислужувати іншим студентам і викладачам коледжу. Це не завадило Ісааку оволодіти блискучими знаннями і закінчити університет у 1665 з вченим ступенем бакалавра.
Наступних два роки, поки в Англії лютувала чума, що не відрізнявся міцним здоров’ям Ісаак “ховався” у своєму рідному селі Вулсторп, де займався науковими дослідженнями, у тому числі розклав світло на кольори веселки за допомогою призми. Тут у Ньютона склалися ті ідеї, які привели його до створення диференціального та інтегрального обчислень, винаходу дзеркального телескопа, власноруч виготовленого ним 1668-го, а також відкриття закону всесвітнього тяжіння.
1668-го за наукові розробки Ісааку надали ступінь магістра. А 1669-го його вчитель Барроу передав йому фізико-математичну кафедру в Кембриджі, яку Ньютон займав до 1701-го. 1671-го Ісаак побудував другий дзеркальний телескоп – великих розмірів та кращої якості. Його демонстрація справила сильне враження на сучасників, і незабаром після цього, у січні 1672 Ньютон був обраний членом Лондонського королівського товариства (ставши його президентом в 1703). У тому ж 1672-му Ісаак представив науковому суспільству свої дослідження з нової теорії світла і квітів, що викликали гостру полеміку з Робертом Гуком. Однак властивий Ньютону патологічний страх перед публічними дискусіями призвів до того, що він опублікував підготовлену в ті роки «Оптику» лише через 30 років після смерті Гука. Тим не менш, саме Ньютону належать обґрунтовані найтоншими експериментами уявлення про монохроматичні світлові промені та періодичність їх властивостей, що лежать в основі сучасної фізичної оптики.
У ті роки Ісаак розробляв основи математичного аналізу, що стало широко відомо з листування європейських учених. Хоча перша публікація Ньютона про основи аналізу була надрукована лише 1704-го, а повне керівництво – посмертно, 1736-го. Зате в 1687-му Ісаак опублікував свою грандіозну працю “Математичні засади натуральної філософії”, що поклав початок не тільки раціональній механіці, але й усьому математичному природознавству: закони динаміки, закон всесвітнього тяжіння з ефективними додатками до руху небесних тіл, витоки рідин та газів, акустика і т.д.
1695-го Ньютон отримав посаду наглядача Монетного двору, чому, очевидно, сприяло те, що Ісаак у 1670–1680-х роках активно цікавився “алхімією та трансмутацією металів”. Ньютону було доручено керівництво перекарбуванням усіх англійських монет. Методичному й упертому вченому вдалося упорядкувати і розстроєну монетну справу Великобританії, за що він отримав у 1699-му довічне високооплачуване звання директора Монетного двору. Того ж року Ньютона обрано іноземним членом Паризької Академії Наук. 1705-го королева Ганна звела вченого в лицарське звання.
В останні роки життя Ньютон багато часу присвячував теології, античній та біблійній історії. Особливо його приваблювала книга пророка Данила зі Старого Завіту, у якій, на його думку, міститься передбачення майбутнього людства. Одне з пророцтв Ньютона, засноване на дешифруванні цієї Книги, здійснилося: відновлення держави Ізраїль. Також Ньютон передбачав кінець світу 2060-го. Сам учений помер 31 березня 1727, похований в англійському національному пантеоні — Вестмінстерському абатстві.
Життя Ньютона була суцільним тріумфом. Наприклад, 1692-го Ісаак захворів на розумовий розлад. Безпосереднім поштовхом до цього стала пожежа, в якій загинули всі рукописи, що готувалися ним. Лише до 1694-го Ньютон одужав настільки, що зміг розуміти те, про що раніше писав у “Математичних засадах натуральної філософії”… Також Ісаак відомий непростими стосунками з англійськими монархами. Наприклад, одного разу він підняв кембриджських професорів на “бунт” проти короля, який намагався подолати автономію університету та нав’язати вченим релігійні переконання. Втім, вже тоді Англія була досить правовою державою, а людей оцінювали за заслуги, а не зв’язки – монарх поступився.
Але головна таємниця Ісаака Ньютона – його особисте життя. Точніше, її відсутність. Вмираючи, вчений зробив два зізнання на смертному одрі. По-перше, він зізнався, що все життя був таємним єретиком, не вірячи у Святу Трійцю: він вважав Ісуса Христа людиною, не знаходив місця у природному світі “автономного” Святого Духа, але беззастережно вірив у Творця світу чи Бога Отця. Друге визнання великого вченого полягало в тому, що він вмирає незайманим. Причому, 84-річний президент Королівського товариства вважав цей факт найважливішим завоюванням свого життя: не просто тріумфом духу над плоттю, а й джерелом своєї творчої енергії.
За це над уже покійним Ісааком жорстоко іронізував Вольтер, який у рік смерті вченого перебував в Англії, розмовляв з лікарями, на руках у яких той помер, був присутній на його похороні та опитав багатьох його друзів. У результаті у єхидного і розпусного Вольтера не було підстав не вірити визнанню Ньютона, оскільки ніхто з учених не міг згадати хоча б натяку про його особисте життя (ні гетеро, ні гомосексуальне).
Втім, іноді біографи Ньютона пояснюють його безшлюбність та помірність роботою в Кембриджському університеті, де, як у католицькій церкві, існував целібат для студентів та дослідників. Обов’язковість безшлюбності для професорів і студентів Кембриджа та Оксфорда була підтверджена спеціальним указом Єлизавети I, який діяв до 1882 року. (З обох університетів жінки були вигнані ще за часів середньовіччя, щоб не відволікали від науки.) Втім, целібат не заважав багатьом викладачам та студентам “гуляти” на боці, чому лише сприяла заборона на одруження.
До того ж, коли відомий і, нарешті, багатий 53-річний Ньютон перебрався до Лондона, залишивши кафедру в Кембриджі і, ставши керуючим Монетного двору та Королівського наукового товариства, він не міг уникати світського життя, яке, проте, не переросла на особисту. Незважаючи на те, що вченого оточувало безліч прекрасних та спокусливих жінок.
Інформація про можливий гомосексуальний зв’язок Ньютона з молодим швейцарським математиком Ніколасом Фабіо де Дульєром, заснована на їхніх ніжних листах, навряд чи витримує критику. Оскільки в ті часи вищі верстви суспільства змагалися у ніжності та витонченості листування. А чоловіки, наприклад, на всю цілувалися і обіймалися при зустрічі (згадайте хоча б «Трьох мушкетерів» Дюма).
Куди більш інформативними є листи Ньютона до одного зі своїх друзів, у яких він розповідає, як бореться зі спокусами плоті, які були його уяві у вигляді спокусливих жінок. Зважаючи на ці листи, Ньютон задовго до Фрейда здогадався, що творчість — це сублімація лібідо. Він пише, що найкращий спосіб боротьби зі слабкістю плоті та “диявольською маною” – наукова робота.
Подпишитесь на новости
