Чому Іван Ганзера змінив київський гламур на Вінницю?

Як народний кум Микола Янченко переманив зі столиці незрячого переможця «Голосу країни» і чому дарує йому свої найкращі авторські пісні – в ексклюзивному інтерв’ю «33-му каналу».

– Іване, у ЗМІ дуже мало інформації про ваше життя до телешоу. Поділіться з нашими читачами, як звичайний хлопець із села на Харківщині став фаворитом Діани Арбєніної та Костянтина Меладзе? Як ваше життя змінилося після «Голосу країни»?

– Почав співати з 14 років. Трохи раніше мене мама змусила йти у музичну школу вчитись грати на акордеоні. Навіть перемагав на районних конкурсах. Але якось моя вчителька музики почула, як я щось наспівую під акордеон. «Так ти у нас ще й співаєш?» Так у мені відкрили вокаліста. Із захватом почав співати у важкі 90-ті. На останні сімейні заощадження батько купив мені клавішні. І я почав працювати на дискотеках. Заробітки були непогані. Уявіть, якщо мама – начальник відділення зв’язку – заробляла 70 грн. на місяць, то я за вечір приносив 3 грн. Але завжди хотів, щоб якомога більше людей знали, що десь живе такий хлопець Іван Ганзера, який хоче співати і творити для людей. Так потрапив на «Голос». Це, напевно, один з найбільш щасливих етапів у моєму житті. Я отримав стільки задоволення, ні, не від того, що мене показують по телевізору, а від спілкування з легендарними особистостями. Все, що відбувалося після проекту, просто хочеться викреслити зі свого життя, забути. Скажу коротко, я опинився у золотій клітці, ми не знайшли спільної мови з продюсером, дав би Бог, щоб це все закінчилося не у суді. Не можу робити те, що не подобається: «От у тебе такий образ, ти повинен виконувати цю пісню, вона нам заробить кілька тисяч євро». Але це не для мене, — так що не все те золото, що блищить.

Від продюсерів відбою немає, але розумію, що не зможу працювати під чиюсь дудку. Якщо зустрічаються люди, які просто хочуть мені допомогти дійти до моєї мети, як от Микола Янченко, то залюбки приймаю таку пропозицію. Зараз записав на вінницькій студії звукозапису нову пісню, яка вже звучить на радіо, та відзняв кліп.

– Вінниця вперше побачила та вживу почула Івана Ганзеру на концерті Миколи Янченка «Давай, родино, заспіваєм!» Тоді ви вразили до сліз переповнену глядацьку залу Будинку офіцерів виконанням «Яблуні пепинки», яку написав Микола Янченко. Як народжувався ваш з Янченком творчий тандем?

– Хочу почати з того, що мені було дуже приємно виступати перед вінницькою публікою. Рідко про це кажу, намагаюся відбиватися заїждженими фразами: «Дякую, що запросили, було все чудово». Але у Вінниці відчувалося, що глядач розуміє кожне слово, яке лунає зі сцени, панувала дуже тепла і родинна атмосфера. Можу запевнити вінничан, що буде ще кращий концерт, наша команда вже над цим працює. Готується новий мегапроект «Давай, родино, заспіваєм!», де не буде особистості Іван Ганзера, а буде три учасники, які працюють на результат, щоб глядачам сподобалось.

А познайомилися ми з Миколою Олександровичем у славному місті Львові на фестивалі «Україна колядує». Після концерту на бенкеті Янченко підійшов до мене і так скромно каже: «Іване, добрий день! Я Микола Янченко, ось диск з моїми піснями, послухаєш, може, щось обереш для себе. Буду радий, якщо ти заспіваєш мою пісню». Скажу чесно, я до цього одразу поставився несерйозно, бо до «Голосу країни» я шукав авторів, а після «Голосу» вони шукали мене. Повернувшись до Києва, поставив цей диск на видному місці і якось вирішив його послухати. Був шокований з першої пісні, складалося враження, що я знайшов золоте дно. Це реально матеріал, який повинні співати зірки першої величини.

– А до цього часу ви були знайомі з творчістю Миколи Янченка? «Наливай, кума» хоча б чули?

– Вже потім зрозумів, хто подарував мені цей унікальний диск. Я ж розпочинав з пісень Янченка, коли співав на весіллях. Тому, не зволікаючи, одразу набрав номер Миколи Олександровича і запитав, як так сталося, що він довірив мені свої пісні. Переконаний, якби цей матеріал почув Віктор Павлік, у нього було б друге творче народження. На що Микола Олександрович мені відповів: «Ти знаєш, я, напевно, тебе чекав». Тоді ж Янченко запросив мене на свій творчий вечір, і я залюбки погодився. Одразу запитав про «Пепінку», бо вона дуже мені сподобалась. А Янченко так строго: «От приїдеш у Вінницю, заспіваєш. Якщо мені сподобається, подарую». Тож не міг не приїхати…

Скажу чесно, «Пепінку» з Миколою Олександровичем на сцені співали після двох репетицій, коли вже публіка заходила у залу. Але ця пісня йшла із серця. Тоді я відчув, що по творчості ми близькі, що хочу розвивати українську пісню, тому що не можу просто споглядати на її занепад. Те, що зараз видають за український продукт, – це вкрадена з-за кордону музика, адаптована під українського слухача.

 

– Зараз на Вінницькому телебаченні з’явиться відеоролик, де Іван Ганзера з Тетяною Денисюк на березі річки виконують «Перелаз». Чия це ідея? – це запитання я вже ставлю Миколі Янченку.

– Я пропоную Іванові свої пісні, а він вже сам обирає. Але вийшло так: що не пісня, то вдале виконання. Не повірите, у новому «Перелазі» звучить лише одна гітара і два голоси, але навіть молодь відзначає, що це справжня пісня, тому що там мелодія, слова, які западають у душу. Приїхали у Воробіївку на берег Південного Бугу, і Ганзера каже: «Миколо Олександровичу, можна я хоч півгодинки постою босоніж на цій траві, на цій землі?». Він стояв і слухав солов’я, шум бурхливої річки, і я зрозумів, що Іван просто виснажений Києвом. Все записували вживу. Ось Іван йде камінням півтора метра заввишки. А я кричу: «Ваню, ще кілька сантиметрів, і я буду тебе ловити біля Брацлава». На цю фразу відгукнувся гусак, і коли зграя гусей під музику попливла вздовж берега, цей так і завмер у кадрі з переляканими очима.

Іван Ганзера:

– Я ж родом з сільської місцевості на Харківщині, але давно вже там не буваю. Коли приїжджаю у Канаву до Янченка, забуваю про все на світі, бо там навіть телефон не ловить. Вийшов на берег – сидить Микола Олександрович з вудкою, карася чекає. Присяду біля нього на відерце, вмочу ноги у воду і розумію, чому найкращі свої пісні Янченко пише саме на цій землі. Не раз співав «Перелаз», але ніколи не знав, що її автор Микола Янченко, думав – народна. Тому не міг собі дозволити відмовитися від пропозиції автора переспівати цей народний хіт.

– Тепер Ганзеру можна часто побачити у Вінниці, Миколо Олександровичу, які слова знайшли, щоб заманити цей голос країни до нашого міста?

– Творчі люди особливі. Вони дивляться на ліс не як на джерело збагачення від реалізованої деревини, а шукають той унікальний листочок, який надихне їх на нові творчі злети. Так і цього разу сталося. Ми без зайвих аргументів зрозуміли, що повинні об’єднати наші зусилля, щоб дати нове життя українській пісні. Іван – генератор ідей, а я вже з практичної точки зору знаю, як її можна реалізувати. Ми дуже вдячні Володимиру Маринчуку, бо зараз цей проект фактично існує завдяки його підтримці. Михайлу Моді – аранжувальнику, який дає пісням крила.

Іван Ганзера:

– Дуже радий, що запис пісень відбувається у Вінниці, тут, де вони народилися. Хоча міг запропонувати Янченку переїхати до Києва і там записуватись, але це вийде адаптована київська музика. А пісня повинна творитися під супровід автора. Навіть Костянтин Меладзе не віддає свої пісні просто так. Він веде виконавця у студію і там працює, поки дим не піде. Хочу вам сказати, що працювати з Янченком – це горе (сміється — авт.). Перед ним не сфальшивиш. Подумки відчуваю, як він дивиться в очі і кричить: «Ваню, я не вірю, що ти бачиш перед собою той перелаз і мамину стежку». Знаю, коли у мене побіжать комашки по шкірі, то й він це ж відчує. Ми з ним на одній ноті, тому дуже радий, що зараз у Вінниці.

– Але ж проект не обмежується записом однієї-двох пісень?

Іван Ганзера:

– Ми плануємо випустити збірку, яка буде називатися «Давай, родино, заспіваєм».

Микола Янченко:

– Іван не дає нам спокою, він – пружина для усієї нашої команди. А зібралися справжні «специ» — гітарист Олег Фарафонов, який працював з Марією Бурмакою, на барабанах – Геннадій Рибак, клавішник Юрій Кондріцький – професійні музиканти, яких знають не тільки у Вінниці. Так, зараз непросто утримувати колектив, куди легше працювати під фанеру. Але поважаючий себе музикант повинен працювати тільки під живий звук. Іван хоче, щоб Янченко з’являвся у Києві частіше, ніж у себе біля ставочка. Хоче засвітити мене і по телевізору, і на інших проектах…

Ганзера перебиває:

– Я зроблю усе, щоб українська пісня разом з Миколою Янченком вийшли на інший рівень. Крок за кроком приладжуємося до нашої спільної мрії – концерту в Палаці «Україна». Тому коли на 27 травня мене запросили на один з телеканалів, я вирішив, що це чудова нагода на всю Україну відрекомендувати нашу програму. Зараз у шаленому темпі готуємо шість пісень, які виконаємо вживу.

– Тому з нетерпінням чекаємо на наших концертах, — запрошує Микола Янченко. — Радію, що Іван Ганзера – найсвітліший голос країни, який чує серцем – відтворить кожну нотку, кожне слово, яке мною вистраждане, як доля всіх простих людей. Я писав для людей, для свого народу, який буде сидіти у Палаці «Україна» і радіти, що нам вистачило мудрості не розбігтися, бо «Це я — Іван Ганзера», а «А це – Наталя Фаліон», а в одній програмі показати глядачеві гру акторів, де в головній ролі Її Величність Пісня. Потрібно продовжувати традиції, започатковані Назарієм Яремчуком, Миколою Мозговим, Володимиром Івасюком, щоб їхня справа не обірвалася шоу-бізнесом.

Джерело: «33 канал»

 


Подпишитесь на новости

 

Коментарі закриті.

Video >>

В Киеве на АЗС произошла драка из-за очереди, видео

11.02.2018 - 15:22
Вечером 10 февраля на столичном проспекте Правды возле АЗС произошла стычка между водителями. Причиной конфликта стало то, что один из водителей решил не дожидаться своей «очереди». Как сообщает Киев оперативный ...