Рецензія студентки Києво-Могилянської академії на Вінницький краєзнавчий музей

З кожним днем ми все більш переходимо на електронні джерела інформації. Наше суспільство змінюється з часом, з цим ми нічого не можемо зробити. Але завжди потрібно пам’ятати свою історію, історію своєї місцини, країни, в якій ти живеш. І лише музеї, в яких зібрана величезна кількість інформації про наше минуле і сьогодення, можуть захопити нас в той світ, який існував задовго до нас. Там ми, наче поринаємо в історичне минуле, переживаємо усі моменти, які були важливі для наших предків.

В молодших класах нам намагалися привити любов до рідного краю, до його історії, культури, до історичної спадщини. І з цією метою нас досить часто водили у Вінницький краєзнавчий музей. Нам усе здавалося таким неземним, ми з неймовірним захопленням слухали екскурсовода, який розповідав різні цікаві історії, але на той час ми все одно багато чого не розуміли з тих слів, нас просто заворожувала атмосфера. Коли переді мною постало питання: «Який же музей відвідати?», я не вагаючись обрала саме цей. Мені хотілося знову поринути в дитинство і вже об’єктивно оцінити чи вартий музей уваги.

В першу чергу хочу зазначити, що ціна квитка є досить демократичною, це мене дуже здивувало. Для мене як для студента квиток обійшовся всього за десять гривень, на наш час я вважаю це дешево. Також існують дні відкритих дверей, де будь-який охочий може безкоштовно відвідати і дізнатися багато чого цікавого про минуле Вінниччини.

Музей налічує шістнадцять постійних виставкових залів, кожен з яких відображає певний період в історій України, зокрема Вінницького краю. Але мене більш усього цікавить ХХ століття, якому присвячені п’ять залів. Мені сподобалось те, що зали присвячені не тільки конкретним історичним подіям, а ще й допомагають уявити, яке було повсякденне життя мешканців міст та сіл Поділля, зокрема їх побут, костюми, меблі.

Також до плюсів відноситься велика кількість реконструкцій, які, справді дають можливість поринути в той період, до якого вони належать. Хочу сказати це є найбільшим , що мене вразило, тому що ти одразу уявляєш ту чи іншу людину, яка перебувала у тому кабінеті чи партизанській землянці, ти наче сам потрапив в той час і відчуваєш ту атмосферу, яка існувала там.

Також досить вражає експозиція присвячена голодомору 1932-1933 років, де представленні різні документи, які вказують на суттєві демографічні втрати, спогади земляків, які пережили ці страшні сторінки нашої історії. І перше, що кидається в очі це вишиванка під колючим дротом, ця картина справді пробуджує почуття скорботи, жалю і співчуття.

Хочу відзначити, що всі історичні події, особливо період Другої світової війни, мають величезну кількість писемних матеріалів, портретів тих подолян, які приймали безпосередню участь у визволенні Вінниччини й усієї країни, плакатів, які добре відображають проблеми й історичні події того періоду.

Але, на жаль, мене здивувало, в негативному сенсі, те, що експозиція музею відображає лише історію України, зокрема Поділля, лише до 1944-1945 років включно, а потім одразу представлена Вінниччина за роки Незалежності. Це мене дуже обурило, так як музей не дає уявлення про те, як відроджувалося життя мешканців міст та сіл після виснажливої боротьби, про те, як взагалі жив край до омріяної Незалежності України.

Цей суттєвий мінус все таки не зміг змінити моє приємне враження, яке залишилось після двохгодинної прогулянки музеєм. Час пролетів дуже швидко, що навіть і не помітила: я намагалася запам’ятати кожну деталь, все настільки було цікавим, що неможливо було ні на хвилину відволіктися. Хочу також додати, що Вінницький краєзнавчий музей неодмінно потрібно відвідати, він вартий уваги. Після цієї незабутньої мандрівки в історичне минуле Вінниччини вам захочеться відвідати це дивовижне місце знову.

Анастасія Кузнєцова