Один з організаторів іловайської трагедії у 2014 році, командир російських десантників Дмитро Лисицький загинув. Правда, поки не зрозуміло, як само. За однією версією, він скоїв суїцид, за іншою, був ліквідований Збройними силами.
Згодом в українських ЗМІ з’явилась інформація про те, що Лисицького ліквідували Збройні сили.
Натомість російські ЗМІ стверджують, що Лисицький наклав на себе руки. Повідомляється, що його тіло з вогнепальним пораненням було виявлено приблизно о 10 ранку 26 березня в його квартирі в Ставрополі на вулиці Сєрова.
Товариші по службі стверджують, що останнім часом Лисицький був у пригніченому стані і говорив про самогубство, імовірно, «через скарги на його неправомірні дії щодо особового складу».
Загибель підполковника без зазначення причини підтвердив російським телеграм-каналам голова Благодарненського міського округу Ставропольського краю Олександр Теньков.
Генпрокуратура України в 2020 році оприлюднила цікаві цифри критичної переваги росіян над українцями в Іловайську: особовий склад – 1 до 18, танки – 1 до 11, бронетехніка – 1 до 16; артилерія — 1 до 15, «Гради» — 1 до 24. У нас не було шансів. І на допомогу не було звідки чекати.
Можливо, не варто було йти з Іловайська нібито узгодженим із Путіним зеленим коридором смерті, а треба було прориватися на північ, до тоді ще українського Дебальцевого. Але при цьому розкладі втрати були б не меншими, а, можливо, й більшими.
У результаті тоді загинули 366 українських воїнів (багатьох поранених убили росіяни), 429 поранених, 300 полонених. Інформація про ці військові злочини передано до Міжнародного кримінального суду в Гаазі для вирішення питання про відкриття кримінального провадження.