У Вінниці помер Олександр Шемет

Сьогодні, 2 червня, вранці пішов з життя відомий вінницький публіцист, шоумен і митець Олександр Шемет. 

«Ця втрата дуже болюча не тільки для сімʼї, близьких і друзів. Ця втрата дуже болюча для всього нашого міста, тому що Шура завжди був сповнений ідей, подій, проєктів, які прославляли Вінницю, робили її культурне життя цікавим і багатогранним. Один з найперших Ді-Джеїв, на дискотеках якого завжди було повно людей, в незалежності від того, в якому підвалі вони відбувалися. Один з корифеїв вінницького КВНу, який підтримував цей рух, як програму розкриття творчого потенціалу молоді, і організатор вечорів «за 40» для дозвілля і спілкування дорослих людей. Дід Мороз для дітей, організатор заходів, фестивалів, різних подій в житті Вінниці…», – написав його друг, режисер театру імені Садовського Григорій Сиротюк.

Олександр Михайлович розповідав «РЕАЛу», що починав токарем на підшипниковому заводі, попутно ставши вечірнім диск-жокеєм, про прихід у журналістику, яку згодом закинув, зрозумівши, що влада на неї не реагує і змінити світ словом він не зможе.

Багато людей знають його як Діда Мороза, Святого Миколая, а згодом Санта Клауса. Мало хто, як він починав. Про це згадаємо словами Шури (так його називали друзі) з його інтерв’ю «РЕАЛу»:

«… Закінчивши школу, я так і не визначив, ким хочу стати. Це тільки потім зрозумів, що руки не з того місця ростуть. Якщо молоток в руки беру, то по пальцю вдарю, якщо викрутку — загубиться. Токарне ремесло вибрав випадково. Хоча мені з дитинства казали: «Вчись, навчайся!», а я ніби на зло відповідав, що піду працювати на ГПЗ і отримуватиму хорошу зарплату, а потім і квартиру дадуть. Для чого добре вчитися? Хто ж знав, що все у світі так зміниться?

У мене часто запитують, чи не шкодую, що пішов на завод, не здобувши вищої освіти? У мене по життю є два девізи. Перший – «Краще бути, ніж здаватися», а другий – «Всі ухвалені правильні рішення». Але так вийшло, що з молодості я ніколи «не клав усі яйця в один кошик». Мені завжди якось щастило. Навіть із заводом. Зміна була чітко регламентована за часом. Тому, працюючи на ГПЗ та маючи в «тилу» робітничу професію та зарплату, вечорами я міг займатися, чим хотів. Так я став диск-жокеєм. У ті роки був поділ на DJ, MC і PJ, тому доводилося поєднувати «три одному», зокрема і танцювати самому. Спочатку дискотеки були захопленням, які тоді ще не приносили матеріального бонусу, а згодом – коли все в нашому житті круто змінилося – захоплення допомогло збудувати разом із батьками будинок.

Мало того, коли в доперебудовний час закордонна музика була під забороною, КДБ не могло серйозно займатися мною – я не входив до середовища інтелігенції. Навпаки, я був робітником – отже гегемоном, носієм влади в країні. Інакше міг би піти іншими шляхами, може, і по табірних шконках.

Тому зовсім не шкодую, що працював токарем на ГПЗ, був вулканізатором у пожежній частині. До Чорнобиля 1986-го не потрапив, але пожежні рукави, що повернулися звідти, мили. Потім я був «дерев’яним» слюсарем на масложиркомбінаті. Чому дерев’яним? Перше, що потрібно робити слюсарю на ТЕЦ, коли прориває трубу – забивати в це місце дерев’яний кілочок… Паралельно я захопився КВК. А коли радянська система розвалилася, затребуваними виявилися інші мої навички, які вдалося конвертувати у професії. Наприклад журналіста. І я став професійним журналістом…».

Олександр успішно працював у «Віницьких відомостях», а згодом у «Подільських відомостях».

У березні поточного року у Вінниці відбулася презентація його видання «Пісня. Культурний код Вінниччини. 2.0», яка відкривала нові сторінки культурної історії краю.

«РЕАЛ» сумує, вічна пам’ять, друже… Ти прожив яскраве життя. Нехай Господь прихистить твою душу.