Ця передвиборча кампанія запам’ятається жителям Вінниці не лише битвою мажоритарників у різних вагових категоріях. Ніби всі гарні, достойні та авторитетні. Була б воля – розклали їх по місяцях, і нехай закони приймають. А через п’ять років можна й кастинг влаштувати.
Адже саме під час візиту Петра Порошенка до Вінниці, він, представляючи команду «Європейської солідарності», казав, що віддає Верлан свій округ, на якому колись переміг. Сама ж Верлан-Кульшенко зазначає, що для неї це велика честь. Тим більш, що вона живе на цьому окрузі, на Тяжилові. Знає всі місцеві проблеми:
— Я на 12-му окрузі живу. Це округ, на якому вчилася. Тут працювали мої батьки. Почалася моя трудова діяльність на Вінницькому інструментальному заводі. В другому пологовому народжувалися мої діти. Все найглибше і найрідніше – це 12 округ.
За ці три тижні бліц-кампанії кандидатка каже, що вдалося провести понад 100 зустрічей: від маленьких сіл округу до дворових на районах. Київська, Замостя, Тяжилів, Старе місто – райони різні, а проблеми у людей одні:
Округ надзвичайно строкатий, складний. Проблеми потрібно розділити на два блоки. Ті, що потребують вирішення за допомогою державних програм, і ті, які потребують розв’язання на місцевому рівні за рахунок мотивації, ставлення влади до проблем даної території.
На загальнодержавному рівні – це модернізація електропідстанцій, яка на сьогоднішній час актуальна практично для всього кругу. Це дороги, соціальна сфера. Транспортна логістика, яка властива всьому округу. Питання, що стосуються локальної мотивації влади, – зазначає Олена Верлан-Кульшенко, — різні, зокрема, на сьогодні Хутір Шевченка не включений у жодну з великих міських програм по розвитку.
Коли я прийняла рішення, що буду йти кандидатом у депутати, взяла для себе моніторинг проблем. Робила його із сайту міської ради з рубрики звернень громадян. Зустрічалася з депутатами районної ради, які є представниками нашої партії. Вони подали питання, які є актуальними для них. Чимало ідей знайшла у соціальних мережах, наприклад, створення кімнати дитини у Центрі матері і дитини. Щоб краще розуміти проблематику, збирала інформацію два тижні – вийшло 655 сторінок формату А4.
Дуже цікавими стали зустрічі з молоддю, я зрозуміла їхні проблеми, знаю, що цікавить юних вінничан, і я зможу чимало зробити для їх здійснення. Один випадок, що стався на хуторі Шевченка, закарбувався у пам’яті та душі. До мене підійшов восьмилітній хлопчик і запитав, чи може поставити запитання. Звичайно, я дозволила, адже він чекав цього моменту протягом усієї зустрічі з виборцями, а це більше години. Хлоп’я запитало, чому його бабуся та дідусь, колишні лікарі, отримують дуже маленькі пенсії, а також, коли закінчиться війна… Хочу працювати у Верховній Раді так, щоб діти мали дитячі запитання, жили щасливо у мирній та сильній державі.
