«Однієї крові»: батько і син воюють у лавах 120-ї бригади ТрО

Є історії, які не потрібно вигадувати — вони вже написані життям. Коли поруч у строю стоїть не просто побратим, а рідна людина — це інший рівень відповідальності. Інша сила. Коли для порозуміння достатньо одного погляду — без слів. Це — історія батька та сина, які боронять Україну в лавах 120-ї окремої бригади ТрО.

Сім’я у строю

У війську кажуть: підрозділ — це сім’я. Для Олександра та Андрія це не метафора, а буквальна реальність. Батько і син служать пліч-о-пліч, поєднуючи бойовий досвід ветерана та енергію нового покоління.

Олександр із позивним «Хохол» — у строю з перших днів повномасштабного вторгнення. За його плечима — бої на Донбасі, складні виходи на Харківщині: Стариця, Вовчанськ. Його мотивація завжди була простою і незмінною — захистити родину.

Андрій мобілізувався на початку 2025 року. Батько зробив усе, щоб син потрапив до його підрозділу — не через привілеї, а щоб передати головне: досвід виживання на лінії бойового зіткнення. Позивний для нього обрали швидко:

— Будеш «Хохол-молодший».

Іспит війною

Опанувавши саперну справу, Андрій вже за кілька місяців виконував бойові завдання на складних ділянках Вовчанського напрямку.

Літо 2025 року стало справжнім випробуванням. Нескінченні виходи на мінування — під постійним наглядом ворожих дронів. Важке небо, що не дозволяє вийти з позицій. Дні, проведені в укриттях.

«Коли вибратись було майже неможливо через “брудне небо”, доводилося сидіти в укриттях по кілька днів і відстрілювати ворога. А вони лізуть і лізуть. І дрони постійно дзижчать над головою», — згадує Андрій.

Батько бачив, як змінюється син. Зникала юнацька легковажність. Замість неї з’являлася твердість — та сама «військова костинка». Андрій здобув повагу підрозділу не через батька, а через власні дії. Через витримку. Через надійність. Сьогодні він воїн, який живе за простим принципом: «Ніхто не кине. Ніхто не відступить».

Батьківська правда

«Як батько, я взагалі не хотів би, щоб син служив. Він — моя кровинка, і завжди залишиться дитиною. Але як чоловік розумію: захист свого — це справа честі. Тому зробив усе, щоб його тут прийняли як свого», — каже Олександр.

Нова війна — нові ролі

Після переформування батальйону в батальйон безпілотних систем їхня служба змінилася. Олександр координує забезпечення підрозділу. Андрій працює з безпілотними системами та займається логістикою в зоні активних бойових дій.

Тепер вони воюють інакше — технологічно. Дрони замінюють цілі групи піхоти. Дистанційне мінування. Доставка вантажів під обстрілами. Їхня спільна робота — це баланс досвіду і швидких рішень. Розсудливості та рішучості.

Кожен успішний вихід наземної платформи, яка витримала удар і повернулася, — це їхня особиста перемога.

Чекати двох

Вони знають, заради чого все це. Вдома їх чекає дружина і мати — жінка, яка щодня чекає з фронту одразу двох найдорожчих людей. І кожне виконане завдання наближає момент цієї зустрічі.