Свій останній бій вінничанин Сергій Віт прийняв 10 грудня поблизу села Степи (до 2024 року – Першотравневе) Ізюмського району. Оборонцю було 33 роки… До наступного дня народження не дожив 6 днів.
Народився Сергій Віт у Вінниці 16 грудня 1990 року. Після закінчення 9-ї загальноосвітньої середньої школи здобув професію верстатника широкого профілю у ДНЗ «Центр професійно-технічної освіти №1 м. Вінниця». Працював на приватному підприємстві з виробництва електричних побутових приладів. Мав сім’ю та разом із дружиною плекав донечку Дар’ю, якій зараз 7 років.
Він добровольцем став на захист України на початку повномасштабного російського вторгнення. Воював у лавах 3-ї окремої танкової Залізної бригади. З боями пройшов Київську область, а згодом долучився до оборони Харківської області. Не боявся брати ініціативу у свої руки, проявляти лідерські якості.
Відтак незабаром отримав звання молодшого сержанта, був командиром окремого інженерно-саперного відділення одного зі стрілецьких батальйонів. За самовідданість під час виконання військових завдань Сергій неодноразово отримував грамоти командування бригади. Він був також нагороджений медаллю «За оборону міста-героя України Харкова» (відзнака мера Харкова) та хрестом «Честь і Слава» (відзнака Всеукраїнського об’єднання «КРАЇНА»).
«Сергій у будь-якій критичній ситуації зберігав спокій та холодний розум, що неабияк допомагало йому та його побратимам у нелегкій саперній справі. У ній він знайшов своє справжнє покликання та віддавався всією душею, як робив завжди, коли брався до роботи, – розповідає дружина Небесного Воїна Інна. – Сергій ніколи не думав про себе – лише за тих, хто поруч. Саме відповідальність за родину та Батьківщину й спонукала його взятися за зброю у перші ж дні повномасштабної російської агресії… Всі мрії Сергія були про Перемогу та про якнайшвидше відновлення країни».
У Сергія залишились також батьки та два брати, один із яких наразі виборює незалежність України на передовій.
Церемонія прощання з Сергієм Вітом сьогодні розпочалася о 12:00 заупокійною службою військового капелана. Потім його провели живим коридором. Траурний кортеж рухався центральною частиною Вінниці.
Місцем вічного спочинку воїна стала Алея Слави Сабарівського кладовища. Щирі співчуття рідним та близьким. Вічна пам’ять та слава Герою!
Нагадаємо, 7 грудня у Вінниці поховали Сергія Турчика, який теж загинув на Харківщині.
Сергій мобілізувався до Збройних Сил України на початку повномасштабного російського вторгнення. Боронив Батьківщину у лавах кулеметного взводу 2 стрілецького батальйону. Загинув воїн 28 листопада поблизу села Мануйлівка (Першотравневе) Харківської області. Йому було 55 років.
Народився Сергій Турчик у Вінниці 31 серпня 1969 року. Після закінчення 15-ї загальноосвітньої середньої школи здобув освіту у професійно-технічному училищі №15 за спеціальністю «Закрійник». Тривалий час працював за фахом в ательє, шив верхній одяг на замовлення, пізніше – столяром на одному з підприємств. А перед повномасштабним вторгненням влаштувався на роботу до Вінницької філії ТОВ «Газорозподільні мережі України», звідки й був призваний на військову службу. Вдома на Сергія чекали дружина, дві донечки із родинами та п’ятеро онуків.