Місяць стискається і тріскається, – вчені

Попри усталене уявлення про Місяць як «мертвий» світ, нові дані свідчать про протилежне. Дослідники вперше склали повний каталог невеликих хребтів на темних базальтових рівнинах — так званих місячних морях — і дійшли висновку, що супутник Землі й нині переживає процеси внутрішнього стискання. Про це повідомляє ScienceDaily.

Йдеться про ледь помітні на знімках структури, які раніше не сприймалися як ключові індикатори активності. Насправді ж вони відображають напруження у місячній корі, що виникає внаслідок поступового охолодження надр і зменшення об’єму небесного тіла.

На відміну від Землі, де літосфера розділена на рухомі плити, Місяць має суцільну оболонку. Коли його внутрішні шари холонуть, кора стискається, утворюючи деформації. Ще у 2010 році науковець Національного музею авіації та космонавтики Том Воттерс описав лопатеподібні уступи у гірських районах — там одна ділянка поверхні насувається на іншу.

Нове дослідження зосередилося на аналогічних структурах у межах рівнин. Учені ідентифікували 1114 додаткових сегментів, довівши загальну кількість відомих хребтів до 2634. За оцінками, їхній середній вік становить приблизно 124 мільйони років — за місячними мірками це дуже «молоді» утворення.

Один з авторів роботи, Коул Найпейвер, зазначає, що після місій Apollo було відомо про деформації у височинах, але тепер підтверджено, що подібні процеси широко представлені й на морях. Це відкриває нові можливості для реконструкції теплової еволюції супутника та оцінки його сейсмічної активності.

Тема лунотрусів набуває практичного значення з огляду на плани довготривалої присутності людини на Місяці. Раніше Воттерс пов’язував формування уступів із зафіксованими поштовхами, тому й нововиявлені хребти можуть бути потенційними джерелами сейсмічних подій. Цей фактор особливо важливий для підготовки майбутніх експедицій, зокрема в межах програми Artemis, де безпека інфраструктури напряму залежить від розуміння місячної геології.