«Мама повернулася!»: історія жінки з Буковини, яка пройшла пекло російського полону заради трьох доньок

«Мама повернулася!»: історія жінки з Буковини, яка пройшла пекло російського полону заради трьох доньок

Інна Семеген понад рік провела у ворожій неволі – пройшла Оленівку, Донецьке СІЗО та колонію в Маріуполі. Росіяни забрали її з дому, коли найменшій доньці був лише місяць. У полоні дізналася про загибель чоловіка-військовослужбовця. Зараз жінка з трьома дітьми живе у Чернівцях і щонеділі бере участь в акціях на підтримку полонених. На Буковині її історія стійкості вражає багатьох.

Про це пише чернівецьке видання BUK Media.

Інна підписала контракт із ЗСУ у 2016 році. Під час служби в Маріуполі зустріла майбутнього чоловіка Валентина, після народження доньки обоє служили у 56 мотопіхотній бригаді. З третьою вагітністю Інна пішла в декрет.

З початком повномасштабного вторгнення Валентин став на захист України. Інна залишилася вдома з трьома дітьми – наймолодшій виповнився лише місяць.

19 березня 2022 року бойовики «ДНР» зі списком військовослужбовців увірвалися у будинок. Інна пояснила, що служила кухарем і зараз в декреті з місячною донькою. Але їй наказали збиратися. Трьох дітей залишила на матір. Обіцяли, що ввечері повернеться додому. Повернулася через рік.

Її возили з місця на місце – Оленівка, Донецьке СІЗО, жіноча колонія в Маріуполі. В Оленівці — постійна каналізація, жахливий сморід, спали по двоє на нарах. Душ не дозволяли. Каша з гнилою тушкованкою. Інну змушували готувати цю «їжу». Найстрашніше — знущання над українськими чоловіками, один 20-річний хлопець не витримав і наклав на себе руки.

У Донецькому СІЗО їжа стала трохи кращою, але води катастрофічно не вистачало. Коли приїжджали з ФСБ, одягали на голову смердючий мішок і вели. Постійно вдарялася головою об стіни. Було дуже страшно.

У камерах – щури, таргани, клопи. Усі були покусані, роздирали рани до крові. На 17 дівчат видали трохи зеленки у пробці від пляшки.

Коли мати приїжджала до Донецького СІЗО шукати доньку, їй сказали, що її там немає. Хоча Інна саме там і була. Майже рік родина не знала – жива вона чи ні. Тільки в маріупольській колонії дозволили писати листи додому.

У лютому 2023-го перевели до жіночої колонії в Маріуполі. Там уперше спала на ліжку з білизною, змогла помитися, змінити спортивний костюм, у якому вийшла з дому рік тому. Змушували працювати – землю обробляти, дерева обрізати.

Про загибель чоловіка дізналася, перебуваючи в полоні. Це було найстрашніше. Тільки думка про трьох доньок, які чекають маму, тримала.

Травень 2023-го — день звільнення. Старша Вікторія вигукнула: «Мама!» — і побігла обіймати. Найменша Владислава, якій виповнилося півтора року, теж кинулася — бабуся постійно показувала фото, розповідала про маму. Середню Ніколь забрали з садочка.

Після звільнення Інна хотіла потрапити на могилу Валентина – він родом із Чернівецької області. Зараз із трьома дітьми живе у Чернівцях. Намагається відновитися, дітям допомогти. Щонеділі їздить на акції на підтримку наших захисників, які досі в полоні.

«Я знаю, через що вони там проходять. Не можу просто сидіти вдома, коли наші люди там, у тих жахливих умовах», — каже жінка.