До кінця 2018 року український політик Роман Безсмертний має намір представити на громадське обговорення проект Конституційного акту, оскільки вважає, що нині Україна “втратила” Основний закон. 

Наступного року Безсмертний балотуватиметься у Президенти України. Аби розповісти про власні ідеї та послухати думку регіональної інтелектуальної еліти, політик відвідує обласні центри – дискусією «Якої ми хочемо України». Цього разу він побував у Вінниці.

В інтерв’ю “РЕАЛу” Роман Безсмертний пояснив елементи стратегії, які пропонує суспільству.

“В Україні можливе повторення “казусу Макрона”

— Романе Петровичу, майже за рік до чергових виборів Президента Ви заявили про намір балотуватися на найвищу посаду у державі. Розкажіть, для чого Вам президентство і чи маєте команду для реалізації задуманого?

— Спершу про намір балотуватися. Рішення про це ухвалив для себе влітку 2017-го. Залишивши Мінський процес, я вирішив займатися виборчими технологіями, але швидко зрозумів, що з 2010 року державні інституції регресували, а матеріал для роботи сирий. Проаналізувавши освітній рівень депутатів та міністрів, я жахнувся. Без досвіду та підготовки вони керують процесами, а між тим “вичищають” із управлінської системи людей, які її тримали. Фінальною крапкою стало моє розуміння того, наскільки нікчемна влада у питанні війни. Я це відчув на своїй шкірі під час переговорного процесу у Мінську. Уявіть собі, у державі, що воює п’ять років, навіть немає свого патронного заводу. Це нонсенс.

Я знаю відповіді на багато питань, готовий ухвалювати рішення і розв’язувати проблеми. Тому і буду балотуватися на наступних виборах. 

Тепер щодо команди. У цьому питанні для мене головне – це фаховість. Я більше двох десятків років працював з людьми, які відомі в державі як фахівці в тій чи іншій галузі. І зараз, коли виникають питання щодо економіки чи бюджету, консультуюся з Пинзеником чи Максютою, колишніми очільниками відповідних відомств. Якщо потрібна консультація щодо питань оборони, то спілкуюся зі знайомими, які раніше очолювали Генштаб. 

Якщо в економіці я лібертаріанець (представник вільних ринкових відносин, — прим. авт.), то я обиратиму українських вчених, які сповідують цю ідею. Якщо у гуманітарних питаннях я дотримуюся консервативних поглядів, то знайду спільну мову з тими, хто теж дотримується такої ж позиції.

Я переконаний, що в українському суспільстві недооцінена роль церкви, роль жінки. Тому оточую себе людьми, які поділяють мої думки.

Для мене важливо розробити стратегічну концептуальну лінію. Вона у глобальному баченні цінностей, концепції формування моделі держави.

Перша особа завжди тяжіла до комфортності. А це неправильно. Має бути об’єктивність.

Для впровадження будь-якої реформи після загальної стратегії ти повинен вибудовувати тактику кроків та чітко дотримуватися відокремлення складових – розробки, реалізації та контролю. Якщо їх складеш до купи – гарантовані зловживання. Потім ти звертаєшся до тих фахівців, які є прихильниками таких ідей, і залучаєш їх на кожному кроці. При проміжному оцінюванні результату ти зрозумієш, чи у правильному напрямку рухається реформа.

Під час війни президент має відігравати роль батога, щоб забезпечити реалізацію замислів в стислі терміни.

— Ви сказали, що президентська кампанія не є фіналом, а лише проміжний фініш. Поясніть, що Ви мали на увазі? 

— Новообраний президент повинен перезаснувати державу, це не питання одного дня. Для мене очевидно, що на перезаснування треба йти після президентських та парламентських виборів. Перехідний період має тривати не більше трьох років. За цей час можна підготувати й ухвалити за допомогою Конституції нову модель держави, підготувати кадри та запровадити її.

Результати президентської кампанії 2019 року кардинально змінять політичний рельєф. Згадую про “казус Макрона” у Франції. Переміг той, кого спочатку не вважали фаворитом. В Україні відбудеться те ж саме. А після парламентських виборів більшість активних політичних партій припинить своє існування. Вся нинішня політична верхівка піде у відставку. Після 2019 року я побажав би їм зайнятися самоосвітою.

“Сьогодні нам потрібна нова Конституція”

— Деякі партії існують давно і їхні лідери влаштовують виборців, які голосують саме за них…

— Важливо запропонувати політичну конфігурацію, яка буде орієнтуватися на спосіб виборів, форму парламенту, державну систему. Потрібні кроки, які б припинили існування “авторських проектів” — партій однієї людини, та стимулювали перехід до створення потужних політсил, що візьмуть на обслуговування певні соціальні верстви. Наприклад, партія може орієнтуватися на захист прав роботодавців, робітників або власників землі. Коли ми досягнемо такої конфігурації, справи в державі будуть рухатися швидше і легше.

Так, я є прихильником ринку землі. Але у нинішніх умовах, переконаний: не держава має розпоряджатися землею, а скажімо, умовний колегіальний орган на зразок профспілки чи об’єднання фермерів. Весь комплекс повноважень по землі варто делегувати, а державі залишити функцію контролю. У суспільства є запит на такі кроки.  

Що ми бачимо зараз? Центральна влада відбирає на себе дрібні локальні проблеми, а повинна займатися масштабними – розуміння України і ролі українців у світі. Саме за таким принципом колись будувалися і будуються Польща з гаслом “Річ Посполита від моря до моря”, “Великі” Румунія й Угорщина та багато інших країн, які у певний проміжок часу опинялися у надскладних умовах. В Україні треба культивувати відчуття самоповаги.

— До кінця року разом з екс-суддею КС Володимиром Шаповалом Ви обіцяли представити проект Конституційного акту. Він передбачатиме кардинальну зміну устоїв суспільства?

— Це дорога до ухвалення нової Конституції з чіткими зобов’язаннями парламенту та Президента, основні тези якої спочатку мають пройти громадське обговорення. Але навіть дорога потребуватиме змін повноважень. Я переконаний, що виконавчу владу необхідно зосередити або в руках уряду, або Президента.

Конституція – це як народження надії. Це я кажу, як людина, яка була співавтором Конституції 1996 року. Після того її дивним чином міняли, тому сьогодні Конституція України – це як зґвалтована сільська дівчина у позаминулому сторіччі!… З точки зору конституційного права Конституції практично немає. 

Не призначено дві третини послів, половина Уряду працює виконуючими обов’язки… Нам потрібен легітимний процес, який відновить білль про права, щоб людина відчула, що вони в неї є.    

“Україні потрібен уряд, де є місце і донецьким, і дніпровським, і вінницьким, і чернігівським, і одеським, і харківським…”

— Яку модель вважаєте кращою для України?

— Двопалатну парламентську з обмеженими функціями Глави держави. Тема війни сигналізує, що нам доведеться на певний період обмежити в політичних правах тих, хто зрадив Батьківщину. Потрібно вибудувати чіткі відносини центральної влади і органів місцевого самоврядування. І територіальні одиниці мають бути зрозумілими, щоб вони співпадали з адміністративним, освітнім та медичним округом. 

На півторарічний перехідний період, мабуть, доведеться застосовувати жорсткі форми уніфікації системи управління. Якщо повноваження будуть зосереджені в руках уряду, то все буде залежати від того, наскільки він гармонійно зможе працювати.

У нинішнього парламенту вибір невеликий. Або його розпустить президент, оскільки немає більшості, або він нарешті працюватиме.

— Хто, на Вашу думку, стане прем’єром у такій ситуації при іншій політичній конфігурації в ВР?

— Очевидно, що його оберуть шляхом діалогу між політичними силами, які на той час будуть сформовані. Я вважаю, що після обрання президента потрібно буде міняти виборче законодавство і ЦВК. І мова піде про перехідний технократичний фаховий уряд. Проблеми з фінансовою, бюджетною кризою, зовнішніми боргами потребуватимуть дуже важких рішень. Тому в уряд треба брати мужніх людей, вони ухвалюватимуть рішення, за які їм ніхто дякувати не буде.

— Наскільки нагальною вважаєте адміністративну реформу?

— Нам без неї не обійтися. В 2005 році, коли я був віце-прем’єром, у керівництва держави не було політичної волі на проведення такої реформи. Тодішні очільники більше дбали про політичні дивіденди. Якщо б тоді вони не встромляли палки в колеса і були здатні дати відповідь на питання в тому числі Криму і Донбасу, не виключаю, що сьогодні ми б на мали такої біди. Для мене 2005 рік і не проведена адміністративно-територіальна реформа – це великий урок. В подібних питаннях я більше ніколи не піду на компроміс!

— Як колишній учасник переговорного процесу у Мінському форматі відчуваєте, що сьогодні він не задовольняє всі сторони? Що потрібно змінити?

 — Я і в Мінську бачив “провисання”, залежність позиції України від думки очільників інших країн. Не кажу, що не варто консультуватися з Парижем чи Берліном, але давайте зважимо, що важливіше – координація з європейськими лідерами чи життя Сенцова?.. Коли Трампу треба було сісти за стіл переговорів з Кім Чен Ином, він сів, хоча важко порівняти вагу цих лідерів у світі.

Я вважаю, що життя людини варте більше будь-якого політичного іміджу. Перед поїздкою до Вінниці, я вивчив соціологію і знаю, що тут переважають настрої війни до переможного кінця. Але я чесно кажу, що в нинішній ситуації це означатиме катастрофу. Мир можна досягти цілим комплексом кроків: агресивною дипломатією, потужною армією, мілітаризацією економіки.

— Майже всі кандидати в президенти мають рецепт встановлення миру в Україні та добробуту. На відміну від популістів, Ви зважено оцінюєте шанси. Наскільки реально розвивати економіку країни під час російської агресії?

— Війна – це горе, лихо, але також і шанс. Нам потрібно збудувати міцний військово-промисловий комплекс, який забезпечить боєздатну армію. У нас залишаються фахівці, які здатні відродити виробництво. З їхньою допомогою доведеться поспішити та відновити окремі цикли. Їх треба залучати на перехідний період з умовою підготовки за 1,5 роки молодої зміни. Я впевнений, що спочатку нам потрібен військово-промисловий комплекс, а потім решта економіки.

— У ЗМІ Вас вже називають “вінницьким зятем”. Місто нині в тренді. Не ображаєтеся?.. І як оцінюєте роботу “вінницьких” у Києві?

— Абсолютно спокійно ставлюся до “зятя”. До речі, з тестем вчора пив чудовий вінницький вишняк. Вінниця для мене – другий дім.

Тепер щодо роботи «вінницьких» у Києві. Так склалося, що печерські пагорби у Києві завойовують то дніпропетровські, то донецькі, то вінницькі… Я не розумію, коли людина йде на підвищення і тягне за собою “хвіст”. Україні потрібен передусім фаховий уряд, в якому є місце і донецьким, і дніпровським, і вінницьким, і чернігівським, і одеським, і харківським…

Сьогодні я спостерігаю кадровий голод у всій системі влади. Міністри працюють не маючи стратегії і планової роботи, а займаються виключно “гасінням пожеж”. Нам треба побудувати таку систему, яка буде чітко працювати, незважаючи на те, хто стоїть біля керма міністерств і відомств.

Ігор Заіковатий

---

Подпишитесь на новости

---